1.Державний
захист і регулювання доходів та споживання населення.
2.Державне
регулювання розвитку сфери обслуговування населення.
Особливістю
соціальної політики України у перехідний до ринку період є пріоритет проблем
соціального захисту населення, підвищення ролі особистого трудового доходу,
формування нового механізму фінансування та регулюваня розвитку соціальної
сфери.
З
урахуванням кризового стану економіки України метою державного регулювання
доходів та споживання населення є захист населення від зростання цін для
гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадян. Таке регулювання
здійснюється реалізацією таких заходів:
-Створення пенсійних фондів і фондів соціальної допомоги;
-Зміна умов оплати праці,розробка нової системи пенсій,допомог,
стипендій,ставок і окладів у бюджетних організаціях;
-Запровадження системи індексації зростання цін, доходів і збере-
ження населення;
-Запровадження компенсаційного механізму для громадян у зв”язку з
підвищенням цін на товари та послуги.
Суспільні фонди споживання – це матеріальні блага
або послуги, які надаються населенню державою безплатно або на пільгових умовах,
а також грошові виплати, які не є оплатою за працю.
В основу
прогнозно-планових розрахунків суспільних фондів споживання покладено
групування елементів за їх призначенням: утримання і виховання підростаючого
покоління, підготовка кадрів, охорона здоров”я та відпочинок
населення,утримання старих і непрацездатних членів суспільства,
культурно-побутове обслуговування населення.
Головним комплексом у прогнозі показників
народного добробуту і основою державного регулювання стають показники
соціальних гарантій населенню: мінімальний споживчий бюджет, межа бідності,
мінімальні рівні оплати праці, пенсій, стипендій, допомог.
Мінімальнийспоживчий бюджет – це набір
продовольчих і непродовольчих товарів і послуг у натуральному і вартісному
виразі, що забезпечує задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних
потреб людини.
Рівень життєвих потреб, що виходить із задоволення необхідного
фізіологічного і соціального мінімуму, обчисляється за методом "споживчого
кошика”,а рівень можливостей особи(сім”ї) – сумою усіх видів кінцевих особистих
доходів. Якщо перша частина перевищує другу, то вважається, що людина(сім”я)
живе за межею бідності.
Мінімальна
зарплата не обов”язково співпадає з прожитковим мінімумом. Вона може бути
вищою, якщо фінансові можливості держави і господарських суб”єктів
поліпшуються, а може бути і нижчою, як це характерно для сучасного кризового
стану економіки України.
Ще одним критерієм визначення межі бідності є
структура споживання сім”ї(закон Енгеля) – його суть, що із зростанням доходів
сім”ї частка витрат на харчування зменшується, на одяг, житло і комунальні
послуги залишається незмінною, а частка витрат на соціально-культурні потреби
зростає.
Сьогодні загальновизнано: по частці витрат сім”ї на
харчування можна судити про рівень добробуту( і межу бідності) різних груп
населення однієї країни і порівнювати добробут громадян різних країн.(У
США-10%,Японії-15%,Швеції-16%,Греції-30%). В Україні цей показник піднявся до
60%,такий же рівень витрат на харчування в Західній Європі, США
спостерігався100 років тому.Виходить,
що Україна повернулась за законом Енгеля на 30-40років назад.
Отже, якщо в
структурі сімейного бюджету витрати на харчування перевищують певну межу(у США
це 30%), то така сім”я вважається бідною і потребує соціальної допомоги.