Кілька років назад по метричній книзі церкви села Гуляйполе Александрівського повіту Єкатеринославської губернії була встановлена точна дата народження Нестора Махно – 26 жовтня 1888 р. Коли в Івана Родіоновича і Євдокії Матріївни Махно народився п'ятий син, по селу пронісся слух, що під час обряду водохрещення у священика зайняла ряса; це означало, що народився «розбійник, якого світ не бачив».

От що писав про себе сам Нестор Махно: «Батько мій – колишній кріпак поміщика Мабельського... Більшу частина свого життя він прослужив у того ж поміщика те конюхом, те воловником... Він умер, коли мені було тільки 11 місяців. П'ятеро нас, братів-сиріт, малий мала менше, залишилися на руках нещасливої матері, що ні мала ні кола ні двору. Смутно пригадую своє раннє дитинство, позбавлене звичайних для дитини ігор і веселощі, затьмарене сильним нестатком і позбавленнями, у яких перебувала наша родина, поки не піднялися на ноги хлопчата і не стали самі на себе заробляти.

На восьмому році мати віддала мене в 2-ю гуляйпільську початкову школу. Шкільні премудрості давалися мені нелегко. Учився я добре. Учитель мене хвалив, а мати була задоволена моїми успіхами».

Але навчання незабаром довелося кинути: «Улітку я наймався до багатих хуторян пасти чи овець телят. Під час молотьби ганяв у поміщиків у гарбах волів, одержуючи по 25 копійок у день».

У 1903 р., «піднявшись небагато й зміцнів», Махно надійшов чорноробом на чавуноливарний завод М.Кернера. Там існував аматорський театральний кружок, а Нестор бажав стати артистом, щоб «смішити людей». Смішити, однак, не довелося: у 1906 р. хвиля першої російської революції докотилася до України й у лічені дні змінила життя провінційного Гуляйполя.

Енергійний, що жадав якого-небудь сьогодення справи, Нестор Махно спробував вступити в Союз бідних хліборобів, але спочатку прийнятий не був.

Однак Нестор усе-таки домігся свого: вистеживши тих, що зібралися на чергову акцію бойовиків, він заявив їм: «Чи візьміть мене із собою, чи убийте».

Експропріатори взяли наполегливого юнака на справу. Случилося це 10 жовтня 1906 р. Потім Махно брав участь у нальоті на будинок торговця Брука, у якого анархісти викрали – на нестатки «голодуючих» – 151 карбованець. Майже через місяць Нестор і його товариші ввірвалися в масках до власника заводу Кернеру і, загрожуючи зброєю, відібрали 400 карбованців. Ограбувавши в такий спосіб свого наймача, Махно викликався виготовляти бомби; щоб полегшити собі виконання цієї задачі, він перейшов працювати в ливарний цех.

Єкатеринославська губернія в той час знаходилася на воєнному стані. 27 серпня 1907 р. уночі, коли Махно і два його приятелі, М.Маховський і А.Ткаченко, йшли по селу, їх окликнула варта. Друзі Нестора кинулися бігти, а він, перш ніж піти їхньому прикладу, вихопив пістолет і вистрілив. Біля земської лікарні втікачів спробував зупинити селянин, що почув постріли, С.Назаренко. Махно відкрив стрілянину і по ньому.

Потрапивши в 1909 р. в Александровскую в'язницю, Махно непохитно тримався на допитах і нікого не видав. Однак, повернувши в камеру, із селянською простодушністю розповідав іншим арештантам про «подвиги» гуляйпільських анархістів. Так, він повідав сусіду по нарам, деякому А.Сідуре, про убивство пристава Караченцева, назвавши при цьому одного з учасників справи, С.Кравченко. Сідура в обмін на зм'якшення йому покарання повідомив ці зведення слідч. Кравченко заарештували.

 У цій в'язниці Махно провів майже півтора року. З 22 по 26 березня 1910 р. у Катеринославі йшов суд над групою анархістів-комуністів. Махно присудили до вищої мері покарання – повішенню. 52 дня він очікував приходу ката і тюремного священика. Однак через неточно зазначену в документах дати народження молодого терориста визнали неповнолітнім, що і врятувало його від страти. Підписав помилування міністр внутрішніх справ П.А.Столипін.

2 серпня 1911 р. разом з одинадцятьма іншими каторжанами Нестор у кайданах був відправлений у Москву. 4 серпня він через заґратоване вікно вперше побачив Першопрестольну, а через годину за ним закрилися ворота Бутирської в'язниці. Там доля звела його з анархістом Петром Аршиновим (Маріним) – згодом одним з ідеологів махновского руху і його історіографом. Він зробив на Махно великий вплив: саме від Аршинова гуляйпільський експропріатор довідався про Бакуніні і Кропоткіні, про селянські бунти, що відбувалися в Російській імперії, про історію європейських революцій.

Уже через кілька тижнів перебування в Бутирке в тюремному журналі, у графі «Поводження», проти прізвища Махно з'явився запис: «Кепське». Аж до звільнення (2 березня 1917 р.) анархіст ходив закованим по руках і ногам. Упертий, що не бажав миритися з тюремним режимом, він поводився зухвало, сперечався з начальством, виражав по будь-якому приводі невдоволення, за що часто попадав у карцер. 14 жовтня 1911 р. лікар, знайшовши в нього сухоту, констатував: ув'язнений занедужав нею під час утримання під вартою. У тюремній лікарні анархісту видалили одну легеню. Махно, однак, не падав духом, сподіваючись чи рано пізно вирватися на волю. З Гуляйполя на Великдень він одержував листи від матері і братів (брат Григорій настійно просив Нестора звернутися до Бога); до дня народження приходили листівки від коханої дівчини, Нюсі Васецької.

Звільнений Лютневою революцією з в'язниці, Махно не залишився осторонь від бурхливих подій. Він негайно відправився в Гуляйполе, де і був зустрінутий 23 березня 1917 р. зі співчуттям і повагою – як людина, що постраждала за селянські ідеали, як сміливий революціонер.

Махно улаштувався малярем на завод сільськогосподарських машин «Богатир». У Гуляйполе тоді майже не було людей, здатних налагодити місцеве керування. Спочатку нові органи влади очолили офіцери дислокованого в селі 8-го Сербського полку. В особі Махно вони знайшли серйозного суперника. З тих, хто приймав участь раніше в експропріаціях анархістів і молоді, що рветься в революцію, Нестор Іванович незабаром організував загін (Чорну гвардію), розпустив земську управу, сам очолив земство й оголосив себе комісаром Гуляйпільського району.

Гуляйпільський район під керівництвом Махно перетворився у вільну карликову державу. Його правитель розумів, що без підтримки селян влада довго не удержати, і вирішив негайно покінчити з поміщицьким землеволодінням.

До середини серпня в районі був зроблений облік кинутої поміщиками землі, що бігли, і інвентарю. 25 вересня Махно підписав декрет про націоналізацію землі і про розділ її між селянами. Після цього подібні рішення в Єкатеринославської губернії прийняли багато повітових з'їздів селян.

Спроба губернської влади навести порядок – роззброїти Чорну гвардію і залучити Махно до відповідальності – не удалася. Влада Тимчасового уряду в Гуляйполе ніколи не визнавалася. Місцеві селяни довго пам'ятали, що землю їм дав саме Махно.

 Упродовж наступних чотирьох років він на чолі повстанського війська воював проти німецької армії, гетьмана Скоропадського, Білої армії, частин Антанти та Директорії. Махно укладав угоди з більшовиками, Симоном Петлюрою, Українською Галицькою Армією та отаманом Григор’євим і легко повертав зброю проти своїх союзників, а Григор’єва навіть убив. Він бився під чорним анархістським прапором і був нагороджений орденом червоного прапора, неодноразово визнавав радянську владу та зрікався її. Махно опанував цілий український Степ, а його кіннота і тачанки уславилися несподіваними та блискавичними рейдами. Анархізм Махна поєднував селянське прагнення жити на власній землі працею своїх рук, традиції козаччини і гайдамаччини та давню недовіру селянина до міста і держави.

Наприкінці 20-го року повстанці Махна допомогли більшовикам захопити Крим, і червона армія одразу розпочала бої проти свого союзника. За вісім місяців наступного року Махно втратив майже все своє військо. 28 серпня він на чолі сімдесяти семи вояків перейшов румунський кордон. А вже восени усі мешканці сіл навколо Гуляй-Поля були вивезені більшовиками до Сибіру.

У вересні 23-го року у Варшаві Махно був заарештований за звинуваченням у підготовці походу у Східну Галичину на допомогу українському руху, але виправданий судом. У квітні 25-го року він переїхав до Парижа. У власних тритомних спогадах про те, як «російська революція в Україні» перетворилася на «українську революцію», він називав своїм обов’язком українізацію анархізму. Нестор Махно помер у Парижі 15 липня 1934 року.